В січні відчуваєш, як усе починається, розкручується спочатку, як угорі починають рухатися зорі й сонце натруджено, ніби серце, перекочує через себе всю кров зимових небес. Початок завжди легкий і невагомий, ти дещо невпевнено намагаєшся відчути, що з цього всього може вийти, що тобі загрожує, на що ти можеш розраховувати.
Найтихіші дні починаються після нічних феєрверків. Опалене в темряві небо на ранок відсвічує світло й трішки печально, ховаючи в собі сонце, низько нависаючи над чорним шрифтом зимових гілок і срібло-зеленими крівлями старих будинків.
Першого січня краще взагалі не виходити з дому, якщо не хочеш, аби в твоєму серці поселилася тривога. Вулиці порожні й тихі, поодинокі перехожі намагаються швидко зникнути за рогом, повітря примарно вміщує в собі архітектуру, всі ці вивіски та кольори, порожнечу й тепло.
Таке враження, що час на якусь мить було зупинено, й невидимі електрики перезапускають важливі механізми, щоби запустити його по новій.
А доки не запустили, він стоїть, і разом із ним стоїть січневе нерухоме повітря. Потім, звісно, все зміниться, вже до вечора пом'яті після святкувань мешканці повернуться до життя, запускаючи механізми й продовжуючи славити долю за цей дивовижний біг обставин і хвилин, за можливість вирватися з кінця одного року й опинитися на початку іншого, за сльози, сміх і радість, за втому й головний біль, за безтурботність і нескінченний плин нічного прогірклого від феєрверків неба.
Ще кілька днів свят і все кінцево стане на свої місця. Перші дні після святкувань повертають місто у звичний ритм, приводять городян до тями, наповнюють вулиці голосами й тінями, наповнюють повітря клопотами й турботами.
В парку при політехнічному пробігають студенти, що повернулися з вакацій і тепер радісно й істерично переповідають одне одному нехитрі історії святкування Нового року, історії, щедро замішані на пристрасті й алкоголі.
Поступово відчиняються крамниці й державні установи, на вулицях з'являються двірники й прибирають гори новорічного сміття, натомість зникають ялинкові базари, оскільки всі вже втомилися від нав'язливого святкування, до якого так довго потрібно було готуватися, й котре проминуло так швидко й непомітно.
Все як завжди, все як кожного року. Хоча, цьогоріч трапилося, цілком випадково, зустріти на вулицях міста кілька вертепів. Раніше, років 15-20 тому він у місті був один. Я навіть знав усіх, хто брав у ньому участь. Тепер я нікого з-поміж не знаю, що мене тішить: добре, що їх так багато, добре, що вони це роблять, шкода, що наступного разу доведеться почути їх лише за рік.
На початку року ти відчуваєш цей протяг, який проймає під'їзди та балкони – це весь той час, який є в тебе попереду, який лишився тобі, дає про себе знати, нагадує про себе, торкається тебе, щоби ти не забував про його присутність, про його легкість ізникомість.
В січні відчуваєш, як усе починається, розкручується спочатку, як угорі починають рухатися зорі й сонце натруджено, ніби серце, перекочує через себе всю кров зимових небес. Початок завжди легкий і невагомий, ти дещо невпевнено намагаєшся відчути, що з цього всього може вийти, що тобі загрожує, на що ти можеш розраховувати.
Втягуючись у короткі зимові будні, з димами, що підіймаються вгору, й ковзанками, що спускаються з пагорбів, ти лише прокреслюєш для себе можливі шляхи проходження ще одного року, ще кількох місяців, лише припускаєш наскільки важким і тривалим буде це проходження, наскільки солодкими чи гіркими будуть його наслідки.
Незабаром це відчуття зникне, зникне протяг, зникне невпевненість – час має здатність прискорюватись і уповільнюватись, завмирати й робити несподівані маневри.
Ось саме тепер він завмирає, невагомо стоячи поміж брам і алей, ніби вода, що не вирішила ще, куди їй далі текти. Примушуючи тебе дивитися довкола себе з надією та увагою, змушуючи тебе пам'ятати все, що з тобою трапилося, й не боятися того, що на тебе очікує.
Дозволяючи тобі самому вибирати маршрут і попутників. Налаштовуючи тебе на довгий біг зимовими полями й весняними подвір'ями, літніми хідниками й осінніми побережжями. Цілий рік, у пошуках любові й ніжності, у гонитві за мужністю й витривалістю, в передчутті захвату, спокою та безмежної, неосяжної вдячності. (с) Сергій Жадан
@темы:
С любовью,
Будни,
Жизненное,
Интересности,
Мысли вслух,
Наблюдения,
Слова,
Цитаты,
Чувства,
Город